Це схоже на біг по зачарованому колу, сили закінчуються і виходу не видно
Багато людей, опинившись у статусі біженців, можуть переживати стан, який психологи називають “навченою безпорадністю”. Дослідження Мартіна Селігмана показують: коли людина неодноразово стикається з ситуаціями, які не може контролювати, вона може почати вірити, що не здатна впливати на події взагалі.
Як це проявляється?
- Відчуття втрати контролю над життям
- Пасивність у вирішенні проблем
- Думки “все одно нічого не вийде”
- Зниження мотивації до дій
- Погіршення емоційного стану
Чому це відбувається? Уявіть, що ви:
- Втратили звичний спосіб життя
- Опинились у країні з незнайомою мовою
- Стикаєтесь з бюрократичними перешкодами
- Маєте обмежені ресурси
- Відчуваєте невизначеність майбутнього
Кожна така ситуація може посилювати відчуття безпорадності.
Як копінг стратегії допомагають подолати навчену безпорадність?
- Відновлення контролю
- Розділяти проблеми на маленькі кроки
- Починати з того, що можна змінити прямо зараз
- Відзначати кожен успіх, навіть найменший
- Активні дії замість уникнення
- Вивчати мову нової країни
- Знайомитися з місцевою культурою
- Шукати можливості для роботи чи навчання
- Пошук підтримки
- Приєднуватися до спільнот біженців
- Звертатися до психологів та соціальних працівників
- Ділитися досвідом з тими, хто пережив схоже
Важливо розуміти:
- Відчуття безпорадності – це нормальна реакція на ненормальні обставини
- Це стан можна подолати
- Маленькі кроки ведуть до великих змін
- Не соромно просити про допомогу
Практичні кроки:
- Визначте одну маленьку ціль на день
- Відзначайте свої успіхи письмово
- Знайдіть хоча б одну людину для підтримки
- Виділіть час для турботи про себе
Історія Марини: від безпорадності до нового життя
“Перші три місяці в Польщі я прокидалася з думкою: ‘Я нічого не можу змінити’. Кожна спроба щось зробити здавалася марною. Не розумію мову – не зможу знайти роботу. Не маю грошей – не зможу винайняти житло. Не знаю нікого – не зможу влаштувати дітей до школи. Я просто сиділа в кімнаті хостелу, автоматично готувала їжу, відповідала на дзвінки рідних. Діти питають: ‘Мамо, що далі?’, а я навіть не намагалася шукати відповідь.
Все здавалося безнадійним. Навіть коли в центрі для біженців пропонували безкоштовні курси польської, я думала: ‘Навіщо? Я все одно ніколи не заговорю’. Коли радили шукати роботу – ‘Хто мене візьме? Я ж нічого не вмію’. Це було як замкнене коло – я боялася щось робити, бо була впевнена в провалі.
Переломний момент настав випадково. В центрі для біженців психолог пояснила, що моя впевненість у безпорадності – це не моя вина, а нормальна реакція на стрес. Це називається ‘навчена безпорадність’, і її можна подолати, якщо почати з дуже маленьких кроків.
Мій перший крок був простим – записатися на курси польської. Просто прийти. Не думати про результат, а просто бути присутньою. Кожен маленький успіх – нове вивчене слово, перша фраза в магазині – повертав відчуття контролю над життям.
Потім був другий крок – водити дітей у парк. Третій – зареєструватися в службі зайнятості. Кожного разу, коли щось виходило, я помічала: моє ‘я не можу’ було неправдою.
Зараз, через 8 місяців, я працюю асистентом вчителя в місцевій школі. Моя польська ще не ідеальна, але я більше не боюся говорити. Діти ходять до школи, у них з’явилися друзі.
Найважливіше, що я зрозуміла: відчуття безпорадності – це не назавжди. Іноді треба просто почати робити щось, навіть найменше, щоб розірвати це коло”.
Від редакції: історія Марини показує типовий шлях подолання навченої безпорадності:
- Усвідомлення, що відчуття “я нічого не можу” – це наслідок стресу
- Розуміння, що це стан можна змінити
- Початок з дуже маленьких, досяжних цілей
- Фокус на процесі, а не на результаті
- Визнання кожного успіху, навіть найменшого
- Поступове відновлення відчуття контролю над життям
0 Comments